ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПОМІДОРА В УМОВАХ ЗАКРИТОГО ҐРУНТУ: БІОТИЧНІ ЧИННИКИ ТА ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ

Анотація

Анотація. Питання захисту рослин помідора у тепличному овочівництві, обумовлено високою стабільністю популяцій шкідників і патогенів та недостатньою ефективністю наявних підходів до їх регулювання. Метою дослідження є узагальнення сучасних наукових підходів до фітосанітарного захисту помідора в закритому ґрунті та обґрунтування інтегрованих стратегій контролю основних шкідливих організмів і хвороб. Методи. Дослідження ґрунтувалося на системному підході, за яким тепличний агроценоз розглядався як цілісна система взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Аналітичний метод передбачав узагальнення літературних даних щодо шкідників помідора та способів їх контролю. Порівняльний метод застосовано для зіставлення ефективності біологічних, хімічних та інтегрованих систем захисту рослин. Системний аналіз дозволив оцінити взаємозв’язки між елементами захисних заходів у теплицях. Структурно-логічний метод використовувався для відтворення послідовності впровадження заходів захисту. Метод синтезу забезпечив узагальнення отриманих результатів і формування цілісних висновків. Джерельною базою слугували наукові публікації, дані про біологію шкідників і технології застосування засобів захисту. Результати. Встановлено, що в умовах скляних теплиць формується стійкий комплекс фітофагів і патогенів, у якому провідну роль відіграє помідорна міль (Tuta absoluta), що характеризується високою репродуктивною здатністю та здатністю до швидкого нарощування чисельності протягом року. Її шкодочинність проявляється у системному пошкодженні листкового апарату та генеративних органів, що призводить до суттєвого зниження фотосинтетичної активності, порушення формування плодів і розвитку вторинних інфекційних процесів, а за масового розвитку зумовлює значні втрати врожаю. Додатковий фітосанітарний ризик формує білокрилка (Bemisia tabaci), яка поєднує пряме живлення рослин із участю у поширенні вірусних інфекцій та індукцією фізіологічного стресу, що проявляється у пригніченні росту, зниженні продуктивності та погіршенні якості продукції. Відзначено формування трипсами та павутинними кліщами тривалого кумулятивного тиск на рослини, викликаючи порушення водного балансу, зниження вмісту хлорофілу та деградацію листкового апарату, що безпосередньо зменшує фотосинтетичну ефективність агроценозу. Показано, що вірус бурої зморшкуватості плодів помідора (ToBRFV) характеризується високою стійкістю в умовах тепличного середовища та переважно механічним шляхом поширення, що унеможливлює його пряме знищення і визначає провідну роль профілактичних заходів у системі захисту. Доведено, що найбільш ефективним є інтегрований підхід, який поєднує біологічні агенти регуляції чисельності, селективні хімічні препарати та фізичні методи контролю, включно зі світловими ультрафіолетовими пастками, що знижують чисельність імаго та порушують репродуктивний цикл шкідників. Висновки. Узагальнення результатів свідчить, що ефективність захисту визначається раннім виявленням шкідливих організмів, поєднанням різних механізмів впливу та системним моніторингом фітосанітарного стану тепличного агроценозу. Практична значущість полягає у можливості використання отриманих результатів для оптимізації інтегрованих систем захисту помідора у гідропонних теплицях і підвищення їх фітосанітарної стабільності.